Жив я колись на цій землі,
Любив одну я до нестями,
І в цьому світі зради і брехні
Ніяк не міг прийти до тями...
Шукав її на сторінках журналів,
Вконтакті я її шукав,
На сайтах різних, і порталів
Все більш і більш переглядав...
Та все це марно... і туман,
Через який її не бачив,
Розвіявся, і не оман,
А правда - я її побачив....
Вівторок... Друга пара...
Заявка в друзі... і,"привіт"
"А ми знайомі?", наче хмара
Насунулась любов, і я пишу "привіт"...
"Та ні по-суті, не знайомі",
А кров у грудях аж кипить...
Та це вона! мені відомі
Її походка, очі і та мить...
І кожний ранок бачилися ми,
Дороги наші часто сполучались...
Іде у коледж мимо... хоч спини!
Скажи усе їй! Та не получалось...
І ось сама у друзі долучилась,
І ці хвилини золоті
Я не забуду... та , напевне помилилась....
Ні, не вона, а доля у житті...
З’єднавши разом - роз’єднала знов,
І нас зробила друзями... і все...
Навіщо подарила ту любов?
Вона мене вбиває... в даль несе..