Нема на світі кращої за неї,
Вона - мій прихисток в житті.
І ці слова лунають лиш для неї,
І ці слова потрібні нам в житті....

Люблю тебе! Кричить душа моя,
Ти найдороща! Серце промовляє....
І вся душа моя - твоя,
Бо більш такої вже ніде немає...

І знову серце аж кипить,
Бо я сумую за тобою.
Побачити б тебе на мить,
Та кілометри так стоять стіною.....

Йдуть дні, неділі, місяці,
А час біжить немов рікою.
Пройде так рік, і два, і три,
Весілля ми зіграємо з тобою...

Скажіть мені, ви люди добрі
Чому вам байдуже життя дітей,
Своїх дітей, бо йдуть часи недобрі,
Бо йдуть часи чужих для нас ідей.

Яка двомовність? Це ж ганьба,
Зневага влади до народу.
Була в історії борьба,
Борьба за волю нашого народу.

Який союз з проклятою Москвою?
Навіщо вам здалося все оце?
Колись боролися з Москвою,
Вона наш ворог, пам’ятай ти це!

Які брати ми з москалями?
Ми з ними кровні вороги!
Бо так не чинять із братами,
Не нищать їх. Це вороги!

Яка російська церква в Україні?
Який російський патріарх?
Лиш православна, українська,
Духовний прихисток всіх бідолаг.

Не суньте руки до країни!
Вам не належить ця земля!
Земля належить Україні!
А не проклятим москалям!

І геть від влади москалів!
І геть від влади комуністів!
І геть від влади тих жидів!
А лиш до влади українців!

Не зек при владі має бути,
Не комуніст і не жиди.
А патріот, якому не забути
Як цю історію творили нам діди!

Надворі дощ та сум в душі,
А на повторі пісня лиш одна...
І так погано на моїй душі!
Мені погано... Ти одна...

Чому я біль той спричиняю?
Чому завсіди настрій я псую?
Чому? І відповідь я знаю,
І як той пес, я знов скавчу...

Мені так сумно і так важко
Себе пробачити за все...
Пробач і ти, якщо не важко,
Пробач і ти мене за все...

Пробач за біль спричинений дурнею,
Пробач мене за ті дурні слова,
Пробач за те, що я страждав фігнею,
Пробач, що ревність чув в своїх словах.

Пробач, що щасто так ревную,
Пробач, що я псую твій вільний час,
Пробач, бо я люблю тебе, ціную
Свою кохану, прийде ще наш час.

Я знаю, важко пробачати,
Та ще скажу я, і не раз,
Себе не буду вибачати,
Я провинився уже не раз...

Ти терпиш все, за це кохаю,
За це безмежно так люблю.
І я щасливий, бо тебе я маю,
І ти одна така. Люблю тебе одну...

Багато знати треба нашим дітям,
Багато вчити треба ще нам всім.
Та лиш одне, не забувай казати дітям
Що українці ви! Кажи це всім...

Бо так забудете ви мову,
Історія піде у забуття...
Я патріот! І знов веду я мову
Про це гірке, сумне буття...

Ти українець, українка,
Запам’ятай, не забувай,
Бо знадобиться ще криївка,
І золоті слова ти пам’ятай!

Готуйся ти, що ворог скоро
Прийде забрати все твоє.
Та не здамося ми, не скоро
Ви всі забудете життя своє!

Бійці УПА живі ще нині,
І знов готові зброю взять,
Ми молоді, відважні, сильні,
І не дамо своє забрать!

Запам’ятай бездушна владо,
Тобі не згорбити вже нас!
Візьмем в свої ми руки владу,
І не забудуть більше нас!