Зажурилась Україна, голову схилила,
І про славу забутую нагадать хотіла.....
Про часи, де панували і слава і воля,
Де була щасливою тая наша доля....
Козаки там проживали, Богові служили,
Україну захищали й ворогів гонили....
Та Хмельницький, славний воїн витягнув з руїни,
Відродилась Україна, піднялись руїни!
У вогні міста горіли, села пропадали..
Та не вбити українців, падали й вставали
В бій вступали і стояли!!!
Не діждали козаченьки, так і повмирали....
Пройшли роки, пройшли століття
І знову розгорілася війна!
Війна! За долю помоліться!
Бо це війна війна, страшна війна!
Повів Бандера нас до бою
Та проти всіх, да проти всіх....
Вмирали ми на полі бою,
І не змовкав ворожий сміх!
І брат на брата йшов... Бувало
Що вся сім’я - то вороги....
Дитя батьківське тих батьків вбивало!
Іх посварили вороги.....
Хоч волю нам здобути не вдалося,
Але боролись до кінця...
Багато пережить нам довелося,
Пройшли ми це.... дійшли ми до кінця....
А зараз плаче Україна,
Скажіть мені чому сумна?
Бо знов країна - то руїна!
І зосталась вона одна....
Нема пітримки між народу,
Немає більше тих людей,
які готові за свободу
Піти у бій! нема людей....
Хоч вільна наша Україна,
Але живемо як колись...
Бідує наша любая країна!
І просе нас молись! молись...
Свобода слова - не свобода,
А лиш там запис, от і все...
Репресії одні... яка свобода!?
Вбивають нас, усіх й усе....
Нема країни, і не буде
Якщо при владі будуть ті,
Що продають, як ті Іюди
свою країну... нищать ті....
І хоч пройшли часи репресій,
І хоч гуманні трохи ми,
Та не про все лиш пишуть в пресі,
А все гуляє між людьми....
В віршах висловлюю зневагу
до тих, хто ставить вище всіх себе...
В віршах висловлюю повагу
до тих, хто не жалів в війні себе!!!