Повстаньмо брате! Вже пора
Для бородьби проти свавілля!
Прийшла св’ящена та пора,
Бо вже зруйноване довір’я!

Народ є головним у владі,
Та лиш забули ми оце!
І вороги уже при владі,
Ой як погано все оце!

В союз той "мутний" нас втягають,
І хочуть повернути все назад.
А нас людей як псів ганяють,
Ми не раби! Не зробем крок назад!

А лиш вперед! Лиш до всободи
Лунає клич повставших вояків,
Які колись боролись за свободу,
І не забудем тих віків!

Вернім своє! Своє народу!
І лиш тоді наступе кращий час!
Зробімо все! І для народу
Здобудем волю! Бо настав той час!

Не будьте ви тим дядьком з краю,
Будуй свою державу з нами ти!
Ти українець! Ти зі свого краю!
І не ховайся більше за людьми!

Уже три місяці минуло
Відтоді, як її я покохав,
Із нею я забув минуле,
Чого ж раніш її не знав...

З тобою так спокійно на душі,
Твоя любов мене так зігріває,
І це тобі пишу вірші,
Мені тебе так не хватає...

Я так сумую, тиждень жду
Той час, коли її побачу,
Той час, коли до тебе я прийду,
Чому ж тебе так рідко бачу?

Та осінь листя обсипає
І скоро сніг засипе все...
Мені тебе так не хватає
І знов згадаю я усе....

Прекрасні дні, де ми удвох
Гуляли під вечірнім сонцем,
Де зорі зустрічали нас обох,
Де називав тебе я  сонцем...

Де теплий вечір зігрівав
Серця закоханні безмежно,
Де день у гості завітав,
Бо і від нього щось залежно...

І кожний день приносив радість,
Бо ми були тоді у двох.
І наше щастя, наша радість
Тай розділить ці дні на двох....

Холодна осінь зруйнувала все,
Ми на навчанні, так далеко...
Лиш вихідні для нас, і все,
Та дні летять немов лелеки....

Пробач мене якщо можливо,
Пробач заревнощі мої,
пробач, що доля так примхливо
Спотворює всі сни мої....

Я так стараюся вдавати
Що добре все в житті моїм.
Та болю щиро не сховати
Й не зрозуміть устам твоїм...

Не зрозуміти лиш одного,
Що я ревную знепроста.
Твої слова: "Було б до кого",
А може є? Бо доля непроста...

Прошу, пробач! Не треба болю
Більш завдавать мені й собі,
Бо я люблю тебе до болю,
І це так хочу довести тобі....

Пробач за все, має кохання,
Образу ти на мене не тримай.
Бо я люблю! Лиш це страждання
Мене вбива! не відпускай...

Пробач мене, моє ти сонце,
Пробач за все, що я зробив...
Пробач мене! я знаю сонце
Що я неправильно так жив...

Пробач що я ревнивийв тебе,
Пробач що біль той спричинив,
Пробач мене... життя без тебе
Моє пусте... себе я не простив....

Я знаю, його ніхто не прочитає,
Я знаю — він піде у забуття...
Цей вірш для того, хто не знає
Що я існую... Про буття...

Для її батька, це для нього
У цей прекрасний його день...
Пишу послання не від когось,
А лиш від себе... кожний день...

Вона для мене — зірка в небі,
Вона — відкрита і проста,
Вона — світліше сонця в небі,
Вона — прекрасна, й лише та...

Лиш та, кого я так люблю,
Лиш та, кого не замінити,
Лиш та, що в сні і наяву,
Лиш та... нічого не змінити...

Та зрозумійте ви мене,
Нема дорожче неї в світі...
І ця любов нас не мине.
Вона одна... на цілім світі...

Візьму я ручку і почну писати
Свої вірші, що про любов,
І так багато хочеться писати
Хоч повторяюсь знов і знов...

Не знаю слів, щоб описати
Мій стан душі у цей момент...
Так хочеться про це писати
Як би одне... один момент...

Один момент, бо рідко бачу,
Лиш вихідні для нас і все....
Чекаю дня, коли я знов побачу
Свою дівчину... от і все...

Два дні, коли я біля неї,
Два дні щасливого життя,
А потім що? П'ять днів без неї.
Лиш самота... Лиш пустота...

Отак буває, чесно люди!
Отак живу від дня до дня...
Отак живу... Повірте люди!
Така одна любов моя....

Пара... і навкруги лиш тиша
І чути шепіт перемов дівчат...
Розмови хлопців не порушать тишу
Мовчання вічне йде на спад...

А пара йде, і може хтось щось пише,
А може хтось сидить в ВК...
А пара йде... І мало хто напише
Цей матеріал... не пустота...

І голос вчителя її порушить,
Бо хтось погано вів себе...
Та дисципліну не порушить,
Бо виженуть ураз тебе...

Отак іде життя студента,
Отак проходить молодість твоя...
Таке життя не варте ані цента,
А варте більшого — твого знання...

Мій друг найкращий, це для тебе,
Цей вірш про доленьку твою.
І не писав це я для себе,
Писав тобі... І крок роблю...

Історію свою тобі не зберегти,
І хай не кожний знає це про кого
Та знаю я, і зрозумієш ти,
Що лиш до тебе лине слово...

Я не психолог і не ліки
Мені виписувать тобі,
Та знаю я народні ліки,
Щоб вгамувати біль душі....

І не ховай так глибоко у серці
Оте, що рветься так на волю із душі.
Розкрий себе, усе що в серці
Ти розкажи йому, і не потрібні тут вірші...

І буде так, як це повинно бути,
І відповідь ота переверне усе...
Незможеш біль оцей забути
Якщо промовчиш... от і все...

Скажу вам правду, чесно вам скажу
Люблю її я щиро, без підстави,
Люблю я сильно, так люблю
Її одну... Й не треба тут вистави...

Не треба вам кричати про кохання
Щоб зрозуміли правду ви...
Бо це є загадка... оце мовчання
Не втратить сенсу між людьми...

Весь світ для мене — це вона,
Вона — єдина і кохана,
І щастя все моє — вона,
Така красива і бажана...

Краса її немов у Афродіти,
Ну а душа — це чиста благодать...
І як собі такую не хотіти
Кохану дівчину... Неначе благодать...

І хоч багато можна ще сказати
І лине пісня у душі моїй.
Ну а вірші плекати і плекати
Ще можна довго... Лиш тобі, моїй...