Війна-війна... кругом одні руїни...
Розруха... Холод... Голод і біда....
Війна-війна... Це горе для країни...
Війна... ти знов людей вбива....

Та будь війна ти проклята до віку,
За сльози тих, хто втратив там дітей....
Бо рікам сліз не має в світі ліку,
Бо ти несеш багато так смертей....

Війна-війна... І вороже ти лютий,
Ізгинь і ти в кровавих цих боях...
Війна-війна... І як з тобою бути?
Бо кров’ю вже окроплені поля...

Та будь ти ворог проклятий до віку,
За сльози жінки, матері дітей...
Від горя їх не має в світі ліків,
Не повернеш загиблих тих людей....

Ти пропади! Ти згинь в моїй країні!
Щоб ми не чули слово це - "війна"...
Війна-війна... Востанемо з руїни!
І чути клич: "До бою вже пора!"

І ми повстанем в битві проти тебе...
Війна! І ми твої сини...
За батька й маму, за сестру, за себе,
Багато з нас вже бачать мирні сни


.....

Проходять дні... Проходять тижні....
А час летить, немов осінній лист....
Життя прекрасне, як той цвіт у вишні,
Й таке ж швидке, немов звичайний свист...

А ніби вчора ще звичайні діти,
Ну а сьогодні справжні козаки...
Бажання жити в людях не спинити,
І в боротьбі потонем на роки....

Бо здавна так було і буде,
І кров свободи в нас тече....
І смерть героїв син мій не забуде,
Бо рана ця у грудях ще живе....

Не забувайте діти ви ніколи,
Синів країни, впавших вояків...
Які в крові попадали до долу,
Щоб вберегти країну для синів....

І ріки сліз пролитих над синами,
Надгробний плач знедолених батьків...
І синьо-жовтий стяг над їх гробами,
І смерть хоробрих, славних вояків....

Країна наша жити буде,
Допоки є кому іти у бій....
І перемогу ворог точно не здобуде,
Бо ми незламні, скільки нас не бий!