Я знов сумний, нічого і не зробиш...
Життя таке... Сумні вірші....
Мені ти навіть не подзвониш....
І біль... І горе на душі...

А я, дурак, дзвоню до тебе,
Прошу про щось, та все дарма...
Та промовляю сам до себе,
Що недарма, що недарма....

Чого ж то доля нас звела?
Щоб посміятись наді мною?
Чого ж вона тоді зрекла,
Усе, що зв’язане з тобою?

А що між нами? Та нічого...
І знов душа моя гірка....
Усі слова зведуться до пустого...
Лише одне, моя любов палка....