Під зливом куль стояли до кінця
Під гул гармат вони вмирали
У бій кидали навіть і "мерця"
І оборону їхню не зламали...
10 липня 1651 рік,
Ця дата нам близька до болю
і між цих сіл, та сотня вояків
Що так боролася за волю
і славу славних козаків
Вмирали... вмирала воля наша, доля.....
Та лиш не вбити їх ніколи,
отих богунців-козаків
Що прикривали армію, відколи
їх зрадили багато вояків....
Татари вправно відступали
Бо шкури їх продажними були,
А ті поляки наступали, вбивали!
Та наших взяти не змогли....
І цей редут лиш свідок тих подій,
І поле це полите кров’’ю,
І в долі нашій цій гіркій
Немає більшого вже болю...
А шляхта думи тай гадала
що вже кінець оцій війні...
Що виграла! та невгадала,
Бо не кінець борьбі, війні!
Та козаки не повмирали
Три сотні з полку Богуна до бою стали
Прикривали свої війська! Свої війська!
Із возів вали поробили
І військо шляхти стали ждать...
І їх навалу то відбили
А потім стали умирать...
Бо на одного десятеро йшли...
У бій вступали та стояли
І вічний спокій тут знайшли....
І слава їм! І вічний мир!
Ви в пам’яті моїй живі.....
О ти козаче мій кумир
Живи повік! Бо ми живі....