Війна-війна... кругом одні руїни...
Розруха... Холод... Голод і біда....
Війна-війна... Це горе для країни...
Війна... ти знов людей вбива....

Та будь війна ти проклята до віку,
За сльози тих, хто втратив там дітей....
Бо рікам сліз не має в світі ліку,
Бо ти несеш багато так смертей....

Війна-війна... І вороже ти лютий,
Ізгинь і ти в кровавих цих боях...
Війна-війна... І як з тобою бути?
Бо кров’ю вже окроплені поля...

Та будь ти ворог проклятий до віку,
За сльози жінки, матері дітей...
Від горя їх не має в світі ліків,
Не повернеш загиблих тих людей....

Ти пропади! Ти згинь в моїй країні!
Щоб ми не чули слово це - "війна"...
Війна-війна... Востанемо з руїни!
І чути клич: "До бою вже пора!"

І ми повстанем в битві проти тебе...
Війна! І ми твої сини...
За батька й маму, за сестру, за себе,
Багато з нас вже бачать мирні сни


.....

Проходять дні... Проходять тижні....
А час летить, немов осінній лист....
Життя прекрасне, як той цвіт у вишні,
Й таке ж швидке, немов звичайний свист...

А ніби вчора ще звичайні діти,
Ну а сьогодні справжні козаки...
Бажання жити в людях не спинити,
І в боротьбі потонем на роки....

Бо здавна так було і буде,
І кров свободи в нас тече....
І смерть героїв син мій не забуде,
Бо рана ця у грудях ще живе....

Не забувайте діти ви ніколи,
Синів країни, впавших вояків...
Які в крові попадали до долу,
Щоб вберегти країну для синів....

І ріки сліз пролитих над синами,
Надгробний плач знедолених батьків...
І синьо-жовтий стяг над їх гробами,
І смерть хоробрих, славних вояків....

Країна наша жити буде,
Допоки є кому іти у бій....
І перемогу ворог точно не здобуде,
Бо ми незламні, скільки нас не бий!

Іде війна по нашій Батьківщині,

А світ увесь неначе й спить...

І тільки ті, що віддданні людині,

На допомогу нам уже спішить...

Швейцарія країна хоч маленька,

та всеодно підтримує всіх нас...

Наталія – ти нам така рідненька,

За те, що ти душею за всіх нас...

Хоч ти далеко від країни,

Ну а душа – із рідними людьми...

 Ти залишилась вірною вкраїні,

Де ми разом родились і росли...

Таких людей у світі не багато,

Що не зреклися рідної землі....

Ти борешся із нами так завзято,

Хоч ти не бачила сама війни...

І за підтримку вдячні всі солдати,

Бо боремось ми за таких як ти...

І ворога зуміємо здолати,

І Україну зможем зберегти...

Вірш присв'ячується прекрасній дівчині Наталії із красивої країни Швейцарії.
З подякою від українських військових Тайфуна (Руслана), Артиста (Вови), Стодолі (Назара) і Таксиста  (Анатолія) , а також інших українських військових, яких ви підтримуєте. Велике ДЯКУЮ!

А знаєш як тебе кохаю? 
Як хочу поряд бути я завжди...
Дзвінка і зустрічі чекаю,
в момент прощання я скажу не йди.

А зараз ти далеко так від мене,
і пригорнутись хочеться мені...
Почути щось хорошеє від тебе,
і щось хорошеньке сказати і мені...

Тихесенько прошепотіти,
що цілий світ для мене - ти...
І хочу разом все життя прожити,
щоб не було ні суму, ні журби...

Бо ти для мене - восьме чудо світу,
і зірка, що вночі світляє путь...
Ти красивіше різних квітів цвіту,
ти не даєш в пітьмі же потонуть..

І тільки ти мене зігріти можеш,
з тобою я як вільний і живий...
У бідах всіх мені ти допоможеш,
з тобою можу бути я любий..

І мрію я про спільне в нас майбутнє,
і про сім'ю, про діточок малих...
Твоє життя зроблю я незабутнє,
усе життя в проблемах я усіх...

Я поруч, знай про це кохана,
з тобою раз - і назавжди,
бо ти для мене так жаданна,
і я вернусь, ти тільки жди...

Чекай мене, і я вернусь весною,
прийду до тебе, ніжно обійму...
Тебе кохаю я такою,
тебе за жінку я візьму...

І ми разом, як одне ціле,
підем з тобою крізь життя...
І хай воно в нас буде біле,
не буде горя і ниття...

З тобою я стаю дорослим,
з тобою я - це справжній я...
Не треба бути тут голосним,
колиж почую - "ми сім'я"..