Небесній сотні присв’ячується

Герої не вмирають, вмирають вороги!
Загине той, хто вас зумів убити!
Згорить у пеклі клятий ворог твій,
Ми не дамо на білім світі жити!

За сльози матерів пролитих серед ночі,
За тих дітей, що ждуть додом батьків,
І за дівчат, бо плачуть карі очі,
І невернуть назад їх мужиньків....

Сидить і плаче в чорній хустці мати,
А батько зблід, не прихова сльози....
Їх син загинув... Біль їм не сховати,
Іх син загинув не в роки війни...

А там в куточку дівчина заплаче,
Бо не прийде до неї більше він....
Ти ж обіцяв! А серце так і плаче,
"Я ще вернусь"... вже не вернеться він...

Десь там стоїть похнюпившись диття,
І все ж чекає батька ще живого...
Та він лежить, нема на нім лиця,
Він вже помер та й для життя нового...

Дитина плаче: "мамо, ну скажи,
Де татко мій? А це чия могила?
Прокинся тату! Правду розкажи!",
- " Мене вкраїна рідная згубила...

А ти живи, живи дитинко мила!
Не забувай і тих, хто з нами разом ліг...
Ти пам*ятай як влада нас же вбила,
І як звучав повстанський ріг!

Хоч не війна, та ми вмирали,
Стріляли в нас, немов в собак...
І хоч життя у нас забрали,
Та же жива душа вояк!"

Ми не забудем вас ніколи!
Небесна сотня - ви наш оберіг!
Ми помстимось! І більше вже ніколи
Не знищить влада те, що ти беріг!

Герої не вмирають, вмирають вороги!
Здавна було і довго ще так буде!
Ви живете, вовіки і віки,
І подвиг ваш ніхто вже не забуде!