Вчорашній день... і знов обіди...
І біль, і горе на моїй душі...
незнаю навіть, що мені робити...
Тому я знов пишу вірші...

Вірші сумні, і це я знаю,
А може так, як і моє життя?
Сумне, сумне до небокраю,
І знов пишу "похоже на ниття"....

Немає слів, щоб описати,
Все те, що робиться в душі моїй....
Комусь так хочеться спитати,
"Чому то ти такий сумний?"

Я розповім, що вчора сталось,
Багато слів не треба, лиш,
Мені на хвильку показалось,
Що не потрібний їй, залиш...

Залиш її, не лізь в її життя,
Та я не можу, серце просить,
Останій раз, останнє каяття,
Та лиш, нічо вона не зробить....

Не зрозуміє і на мить,
Як сильно я її кохаю,
Й моє кохання ще не спить,
Лиш поруч бути я бажаю....

І без цих криків, без образ,
Без тих дзвінків, без вибивання...
Але все чую я, раз у раз,
А хочеться лише кохання....
Лише кохання.....