Ну що, мій друг, ти все бухаєш,
Гуляєш в клубах й кабаках?
І на життя щасливе ти чекаєш?
А час проводиш по "бабах"?

Ти в нас герой, герой району,
Ти весь в понтах, ти тіп крутий...
Не знаєш правил і законів,
Бо ти в районі головний...

Від армії звичайно відкупився,
а по-простому - "відкосив"...
А в барі знову з кимсь побився,
І знов на всіх ти болт забив...

Чого все так? Чому простий хлопчина
Віддасть життя за рідний край?
А ти поводиш як скотина,
І точно не для тебе рай..

А рай для того хлопця в камуфляжі,
Що спить в окопах у сирій землі...
І хто загинув.. І за душі наші
Пролив хтось кров в безглуздій цій війні...

Герой не ти! Герой солдат країни,
Що там на Сході захища тебе...
А ти - ніхто... не вартий і пилини,
Що ще не раз на берци упаде...

Ти фраєр, так.. А толку з того?
Ти вмреш - і враз забудуть всі...
Ну а солдата, пацана простого,
Ще довго бачитимуть в сні...

Його ім’я ніколи не забудуть,
І в душах наших він завжди живий...
Ну а живі в пошані завжди будуть,
А ти для них залишися чужий...

Я знаю, ти це прочитаєш,
Чи зрозумієш це, чи ні...
Мабуть ти просто прогортаєш...
І десь загубишся в пітьмі...

Ех мамо-мамо… ти не знаєш що це
Коли твій друг увесь в крові лежить.. 
Коли він каже, що вже бачить сонце,
Смертельна рана більше не болить…

А був він хлопцем молодим, веселим,
І жартував, що ще гульнемо ми…
Життя батьків ми зробимо приємним,
І ще порадуєм їх внуками й дітьми…

Свою кохану він носив близь серця,
Тепер те фото вмито у крові….
Ну а душа його на волю рветься,
А тіло я витягую з броні….

Та прикривав він нас з щосили,
Перекривав кадировців вогонь…
Від танка кулі аж свистіли,
Та все витримувала бронь….

В ту мить почув я вибух не далеко,
То з «градів» нас накрили вороги…
Земля вся стала наче пекло,
І чути було: «Господи спаси!» …

А друг з-під обстрілу виходив,
Тікав як міг! Але не встиг….
Під свистом куль до нього я підходив,
Вогонь на танку вже затих…

Попав снаряд прямісінько у нього,
Забрав життя доволі молоде…
Одне питання лиш, для чого
Його Господь до себе вже бере?

Отак живемо ми й не знаєм,
Що нас чекає в переді….
Та лиш надію ми плекаєм,
Що всі вернемося живі…

Різдво – величне свято,
І знову зустрічаєм ми…
Гостей вітаємо ми радо,
Посеред лютої зими…

Вже скільки літ воно приходить
У гості в Дубно, у наш дім…
Зустріть його він нас вже просить,
Хай буде щастя й мир у нім…

У замок друзів всіх запросить,
Який Різдво вже бачив сотні літ….
І в душі наші радість всім положить,
І захистить усіх від бід…

І зустрічає замок щиро,
Всіх на Різдво скликає він…
Усім бажає тільки миру,
І щоб не бачили ми війн…

Вертеп зустріне всіх хто хоче
Прийти в це свято в старовинний двір…
І двері вам відкриє він охоче,
Ти в чудеса лише повір!