Ось так і є… ти мрієш… ти кохаєш… 
А потім все як дим зника… 
Чому добра у світі ти чекаєш? 
Вже не бувають тут дива… 

Два роки разом… мрії і надії….
Обручка… і бажанне слово «так»…
А потім – все… немає в мене віри…
В кохання віри в мене вже нема…

Недавно чув, що «я тебе кохаю»,
А зараз що? «Ти зникни із життя»…
І зла на тебе зовсім не тримаю,
Та і моє кохання вже вмира…

Чому зі мною ти ось так зробила?
Чому у мить змінилася так ти?
Чи ти мене ніколи не любила?
Чи обманула словом «ми»?

Для тебе легко так усе залишити?
Бо просто вже набрид тобі?
Не можу я на все забити…
І все тримаю у собі…

Ну що ж, прощай, як ти так хочеш,
Бо вже втомився в бородьбі…
Зі мною бути ти уже не хочеш,
То будь щаслива у житті….

А відповідь я так і не почую….
Питання ці залишаться глухі…
І на прощання я тебе цілую…
Ми зараз різні.. ми чужі…