Проходять дні... Проходять тижні....
А час летить, немов осінній лист....
Життя прекрасне, як той цвіт у вишні,
Й таке ж швидке, немов звичайний свист...

А ніби вчора ще звичайні діти,
Ну а сьогодні справжні козаки...
Бажання жити в людях не спинити,
І в боротьбі потонем на роки....

Бо здавна так було і буде,
І кров свободи в нас тече....
І смерть героїв син мій не забуде,
Бо рана ця у грудях ще живе....

Не забувайте діти ви ніколи,
Синів країни, впавших вояків...
Які в крові попадали до долу,
Щоб вберегти країну для синів....

І ріки сліз пролитих над синами,
Надгробний плач знедолених батьків...
І синьо-жовтий стяг над їх гробами,
І смерть хоробрих, славних вояків....

Країна наша жити буде,
Допоки є кому іти у бій....
І перемогу ворог точно не здобуде,
Бо ми незламні, скільки нас не бий!