Я не поет! Звичайна я людина...
І не вірші, а це душа моя...
І ці рядки вже точно не перлина,
А просто думи про важке життя...

Простий я хлопець, мало ще прожив,
Та я вже бачив горе, біль і радість...
Я бачу те, чого не бачиш ти....
І це прокляття в мене, а не святість...

Я бачу світ ненависний і лютий,
Людей, що нехтують життям....
Де Прометей до скелі ще прикутий,
Де зла бажають навіть і батькам...

Де брат на брата йде війною,
Батьки з дітьми - найзліші вороги...
Де важко жити людям із любов’ю,
Де тихо шепчуть: "Боже збережи"...

Де вже забуті Бога настанови,
Де гроші - Бог їм і суддя...
Де цінять зовнішні обнови,
Ну а душа все більш згнива....

А де ж довіра, радість і любов?
А де повага до людей і світу?
"Та ти дурний" - мені же скажуть знов...
Немає в людях людяності цвіту...

І цей тягар нестиму крізь життя....
І мало хто мене ще зрозуміє...
Таке заплутанне сьогоднішнє буття,
Та все змінити кожен з нас зуміє...

І не поет я... просто я людина...
Жива людина... серце і душа...
І мрію я немов мала дитина,
Та мрії ці з роками полиша...