Ех мамо-мамо… ти не знаєш що це
Коли твій друг увесь в крові лежить.. 
Коли він каже, що вже бачить сонце,
Смертельна рана більше не болить…

А був він хлопцем молодим, веселим,
І жартував, що ще гульнемо ми…
Життя батьків ми зробимо приємним,
І ще порадуєм їх внуками й дітьми…

Свою кохану він носив близь серця,
Тепер те фото вмито у крові….
Ну а душа його на волю рветься,
А тіло я витягую з броні….

Та прикривав він нас з щосили,
Перекривав кадировців вогонь…
Від танка кулі аж свистіли,
Та все витримувала бронь….

В ту мить почув я вибух не далеко,
То з «градів» нас накрили вороги…
Земля вся стала наче пекло,
І чути було: «Господи спаси!» …

А друг з-під обстрілу виходив,
Тікав як міг! Але не встиг….
Під свистом куль до нього я підходив,
Вогонь на танку вже затих…

Попав снаряд прямісінько у нього,
Забрав життя доволі молоде…
Одне питання лиш, для чого
Його Господь до себе вже бере?

Отак живемо ми й не знаєм,
Що нас чекає в переді….
Та лиш надію ми плекаєм,
Що всі вернемося живі…